Smierc PolarsternПопри часту критику консерваторами т.зв. «европейських цінностей», твердження про те, що европейська ідентичність не має субстанційного наповнення, а є чимось відкритим, революційним, таким, що постійно змінює і змінюється — в цілому доволі точне. Адже вся історія західної цивілізації і є не що інше, як перманентний поступ, революція і перетворення внутрішньої та зовнішньої реальності — інакше кажучи: европейську ідентичність характеризує критична установка — до істини, знання, реальності і самого суб’єкта критики. Історія Заходу, історія Европи — це рух у невизначеність, історія нігілістичного «філософування молотом» і «повалення кумирів», себто емансипація, спрямована в Ніщо, до абстрактного абсолюту.
Критичний розум, що є рушієм західної історії, помножений на фаустівську «волю до влади», величі і знання — за визначенням є контр-традиційним, таким, що піддає сумніву і деконструює цінності, істини, усталені ієрархії. Відтак ми з упевненістю можемо стверджувати, що «европейськість», власне, тотожна за змістом поняттю «революційність», а тому й історія Заходу, історичний час Европи розпочинається з моменту першого зламу традиційного укладу (царської доби Риму та Еллади), і далі поперемінно, з різною динамікою пронизує Античність, Середньовіччя і Новий час — виходячи на фінальний виток у добу після-модерну.
Маючи це на увазі, ми вважаємо, що саме названий відрізок вічності — від оприявнення елліністичного критичного і романського практичного розуму та революційної юдео-християнської віри — і є справжнім, «метафізичним» виміром модерну. Модерну, що є не просто західним явищем, але модерну, який сам по собі і є Заходом — заглибленням у «сутінки», із космічного Дня в чисту Ніч небуття, в якому й осягається простір абсолютної свободи, духу, вільного як від будь-яких тяжіючих структур (Традиції), так і вільного — творити і реалізовуватись, здіймати і повалювати божественні п’єдестали і священні цінності. Адже єдина цінність Европи — це свобода, котра допускає будь-яку можливу і неможливу реалізацію духу, а тому становить те відоме ніцшевське щастя, що є чистою формою подолання. — «Коли відчуваєш, як зростає сила, отже, долається опір».
<...>
Повний текстwww.smiercpolarstern.com
